Єврокомісія й Польща: на стежці “холодної” війни

У новий 2018 рік Польща і Єврокомісія входять переобтяжені взаємною недовірою

Минулого тижня Єврокомісія зважилася на те, про що говорила вже упродовж останніх кількох місяців: ввела в дію проти Польщі 7-му статтю Договору про ЄС, який у кінцевому результаті передбачає можливість накладення санкцій і позбавлення права голосу в Спільноті. Європейський уряд уперше у своїй історії застосував проти однієї з країн ЄС “ядерний” сценарій, як подекуди називають цю статтю Маастрихтського договору 1992 року. У Польщі назвали це рішення абсурдним й абсолютно невиправданим.

Що це змінює у відносинах Варшави і Брюсселя? Як далі розвиватимуться відносини між сторонами та як це вплине на позицію Польщі в ЄС і на відносини з Україною? Зараз це ключові питання, на які усі намагаються знайти відповіді.

ТІММЕРМАНС І 7-а “ЯДЕРНА” СТАТТЯ

Віце-президент Єврокомісії Франс Тіммерманс (на фото) під час спеціальної прес-конференції у середу поінформував про початок введення в дію 7-ї статті Угоди про ЄС щодо Польщі у зв’язку із значним ризиком порушення верховенства права у країні над Віслою. Єврокомісія також вирішила подати на Польщу до суду ЄС у зв’язку з прийняттям закону про устрій судів загальної юрисдикції та надання міністру юстиції непомірно значних прав щодо продовження роботи суддів після досягнення ними пенсійного віку. У Брюсселі визнали, що це дуже серйозно порушує незалежність польських судів. Одночасно з цим Єврокомісія залишила Польщі шляхи відходу: прийняла чергову, четверту рекомендацію у сфері верховенства права, виконання якої упродовж трьох місяців може призвести до призупинення дії “ядерної” статті.

Тіммерманс підкреслив, що Єврокомісія зважилися на ці кроки з “важким серцем”, але Польща не залишила їй вибору.

“На жаль, наші побоювання щодо Польщі посилилися”, – констатував європейський чиновник. Він підкреслив, що з прийняттям пакету законів про зміну системи судочинства  виконавча влада Польщі отримала широкі важелі втручання у діяльність судової гілки влади. Віце-президент Єврокомісії наголошував також, що дії Брюсселя є допомогою простим полякам, які заслужили мати незалежні суди. Він підкреслив, що не є “наївним” і розуміє: Варшава намагатиметься показати дії Єврокомісії як “атаку на польський народ, на її громадян”.

Що собою являє 7-а стаття, і що означатиме її втілення для Польщі? Її застосовують за ініціативи третини членів ЄС, Європарламенту чи Єврокомісії до країни, де спостерігається “існування очевидної загрози щодо серйозного порушення будь-якою державою-членом цінностей”. Єврокомісія регулярно перевіряє, чи й надалі зберігаються причини, які призвели до прийняття цього рішення. На другому етапі Європейська рада повинна одноголосно визнати, що існують “серйозні і стійкі порушення державою цінностей” ЄС. Власне на цьому етапі можна очікувати, що не всі країни Спільноти погодяться на аргументи Єврокомісії, навіть якщо їх буде посилено відповідним голосуванням Європарламенту. На третьому етапі Європейська рада кваліфікованою більшістю може прийняти рішення про призупинення окремих прав країни, зокрема – права голосу в Європейській Раді. При цьому, усі зобов’язання країни як члена ЄС залишаються в силі. Оскільки 7-ма стаття застосовується вперше від моменту заснування ЄС, важко однозначно сказати, чим це загрожує Польщі, які на неї може бути накладено санкції,  і чи взагалі цей механізм є дієвим.

ПОЗИЦІЯ ПОЛЬЩІ

Проблеми у відносинах Брюсселя і Варшави розпочалися фактично відразу після того, як право-консервативна коаліція в Польщі під лідерством “Права і Справедливості” (PiS) Ярослава Качинського перемогла на парламентських виборах восени 2015 року. Одними з перших їхніх кроків стала зміна до закону про Конституційний суд Польщі. Тоді у правомірності правок засумнівалася не лише Єврокомісія, а й Венеціанська комісія, яка підкреслила, що зміни до закону про Конституційний суд політизують судову гілку влади.

Тоді “Венеціанка” вносила cвої пропозиції, однак Варшава відкинула їх, підкресливши, що вони мають рекомендаційний, а не обов’язковий характер.

Подальші зміни не забарилися, і влітку цього року, незадовго до літніх канікул партія влади вирішила продовжити незавершене та ініціювала прийняття одразу трьох законів  про функціонування судової системи. Вдосконалити вирішили закони про Верховний суд, суди загальної юрисдикції, а також Національну раду судочинства. Безпрецедентно швидкі темпи ухвалення цих законів та їх неоднозначність викликали аномальні як для липня протести в польському суспільстві, а також гостру реакцію міжнародних інституцій та організацій. Вочевидь, під цим тиском президент Анджей Дуда наклав вето на два з трьох документів і пообіцяв підготувати та направити до парламенту президентські закони про Верховний суд та Національну раду судочинства. Це він і зробив. Символічно, що своє рішення підписати ці два закони він оголосив у той же день, коли Тіммерманс заявив про запровадження щодо Польщі “ядерної” статті.

Польська влада (президент, уряд, парламентська більшість) послідовно упродовж двох років наполягає, що після перемоги на виборах вона отримала мандат від суспільства на проведення змін в країні, де реформування судочинства є однією з передвиборчих обіцянок. Перелік аргументів – чому PiS хоче запровадити такі реформи – давно відомий. Качинський та його політичне оточення переконують, що судова гілка влади в Польщі – це закостеніла, кланова система, яка після 1989 року не очистилася від старих комуністичних кадрів. Крім того, влада закидає суддям вседозволеність, кругову поруку і безкарність. Відтак, на її переконання, просто необхідно посилити політичний контроль над судочинством у Польщі, зокрема й заради очищення “авгієвих конюшень”.

Більшість польських опозиційних партій ці аргументи називає абсурдними. Вони переконують, що єдиною справжньою причиною є спроби PiS підпорядкувати собі судову гілку, аби не блокувалися подальші законодавчі зміни керівної еліти. Така реформа потрібна і для того, аби опозиція не змогла ефективно опротестувати результати наступних виборів. На їх переконання, “кишенькові” суди можуть також бути знаряддям розправи над опозицією чи усіма, хто заважатиме владі.

РОЗВИТОК СИТУАЦІЇ

Складно однозначно спрогнозувати як далі розвиватиметься ситуація. Зрозуміло, що обидві сторони почуваються некомфортно. Як Брюссель, так і Варшава хотіли б якомога швидше перегорнути цю сторінку протистояння і, по можливості, забути про неї. Однак, жодна зі сторін не хоче поступатися: ЄС – своїми базовими принципами, а Польща – суверенним правом здійснювати зміни у країни без тиску ззовні. Тому, дуже ймовірно, що перманентний стан кризи у відносинах Брюссель-Варшава зберігатиметься. Варшава усе ж сподівається, що шансом на певного роду пом’якшення рівня напруги є зміна на посту прем’єра: непоступливу і безкомпромісну Беату Шидло замінив банкір з міжнародної корпорації Матеуш Моравецький, який добре володіє іноземними мовами і комфортно себе почуває на міжнародних  майданчиках.

Але чи буде цього достатньо? Особливо, якщо взяти до уваги слова Моравецького, що його уряд, де планують провести серйозні зміни уже в січні, буде урядом “продовження” політики попереднього, а реформування судочинства – це суверенне право кожної країни ЄС. Однак і простягнуту руку Брюсселя прем’єр не відхиляє. Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер запропонував Моравецькому зустрітися 9 січня і обговорити ситуацію, що склалася між сторонами. Польський прем’єр фактично відразу на це погодився.

Очевидно, Варшава намагатиметься переконати Брюссель, що зміни не є жодною політизацією і намаганням підпорядкувати собі судову гілку влади. У неї на це є кілька місяців, доки у Брюсселі не розпочалися переговори щодо нової бюджетної перспективи в ЄС на період після 2020 року. Існує ризик, що через проблемність польської ситуації, Варшава може отримати в наступній семирічній перспективі значно менше коштів на розвиток, ніж це очікується. І загроза цілком реальна. Натомість, перспектива якихось безпосередніх санкцій чи позбавлення права голосу в ЄС – досить примарна, якщо не сказати нульова. Для накладення санкцій, якщо до цього звісно дійде, потрібна згода усіх країн ЄС. Варшава і не приховує, що розраховує в цьому питанні на солідарність з боку найближчих союзників по “Вишеградській групі”. Таку підтримку їй надасть принаймні одна країна – Угорщина, яка неодноразово заявляла, що не дасть Єврокомісії накласти на Польщу санкції.

Отже, в новий, 2018 рік Польща і Єврокомісія входять переобтяжені взаємною недовірою і неготовністю до якихось поступок. Навряд чи варто сподіватися, що ситуація з приходом Моравецького у цьому контексті кардинально зміниться, принаймні у найближчі кілька місяців. Однак, Польща  й надалі залишається партнером і найбільшим європейським сусідом України, з яким потрібно тісно співпрацювати, розбудовувати взаємовідносини на різних рівнях і намагатися вирішити проблемні питання, у першу чергу історичного характеру. У міжнародному контексті послаблення позицій Польщі в європейських столицях це, звичайно, не найкраща звістка для України, особливо беручи до увагу солідарність Варшави з Києвом у питаннях протидії російській агресії та підтримки євроінтеграції. Утім, певною мірою це може компенсуватися непостійним членством Польщі в Раді Безпеки ООН в 2018-2019 роках, де вже незабаром можуть початися баталії щодо розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі.

Коментарі